Причетних до освіти в нашій країні
близько 70-80% населення. Частина дорослих перконливо впевнена, що саме
необхідно міняти в освітянських лабіринтах. Одні вважають за необхідне
розвантажити школярів, залишивши від 4-6 профільних предметів у старших класах.
Частина вчителів, які зіткнулися із надвимогливістю (див. свавіллям)
освітянського чиновництва, бажають швидкого розпуску головних спеціалістів
(інспекторів - заст.) та методистів. Треті чекають від держави реальних коштів,
які дали б змогу здійснювати навчально-виховний процес за сучасними вимогами.
А ось Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений
вчитель України вважає за необхідне змінити (див. зламати) саму систему
управління галуззю середньої освіти. Деякі його думки в мене викликають,
щонайменше, подив, але деякі заслуговують на майбутнє втілення. (Далі оригінал)
Найглибша криза, яка є в освіті, це криза
управління цією сферою. Будь-які реформи не можливі без ліквідації
ієрархічної структури управління освітою, переходу від неефективного
зовнішнього управління навчальними закладами до школобазованого менеджменту.
Якщо ми справді хочемо щось змінити, замість
існуючих зараз бюрократичних «контор», мають з’явитись принципово нові
управлінські структури. У них мають працювати не чиновники, а
топ-менеджери нової формації. Не обов’язково ці люди мають бути
генераторами нових ідей, але вони неодмінно мають бути поцінувачами цих
ідей, фасилітаторами якісних змін, організаторами руху «маленьким
кроками до великої мети»…
Є два варіанти «перезаснування» органів управління
освітою.
Перший варіант, давайте його умовно назвемо — голландський.
Якщо в Амстердамі є чотири школи, які розвивають педагогіку Монтессорі, вони
створюють відповідну Асоціацію шкіл Монтессорі, яка і здійснює управління цими
навчальними закладами.
Другий варіант «перезаснування» — грузинський.
Якщо традиційні управління освіти не піддаються трансформації, їх слід просто
ліквідувати. Ті ж функції, які вони здійснювали, в такому випадку передаються
на рівень навчального закладу. Гроші автоматично йдуть за дитиною завдяки
освітнім ваучерам та за ідеями (гранти), директора призначає рада школи тощо.
Упродовж останніх
десятиліть у абсолютній більшості країн світу практичним наслідком реалізації
цього принципу став відхід від ідеї централізму як основоположного принципу управління системою
освіти. Наслідком
цього стала зміна ролі бюрократичної надбудови та утвердження свободи в
управлінні (і відповідальності за результативність роботи) на рівні школи.
Тепер школи в будь-якій демократичній країні вже не є надлишково керованими
організаціями, вони мають можливість сповна скористатись головним ресурсом для
успішного саморозвитку — ресурсом свободи.
Якщо ми справді хочемо
рухатись до європейських стандартів управління гуманітарною сферою, роль
бюрократичної надбудови в освіті має бути зведена до необхідного мінімуму (до
організації матеріально-технічного забезпечення роботи закладів освіти та до
захисту свободи всіх учасників освітнього процесу). Управління
освіти будь-якого рівня має опанувати незвичну роль «великого спостерігача»,
який уміє вимірювати «температуру реформ», уміє підсилювати та координувати ті
чи інші процеси в освітній сфері.
В Дорожній карті реформ ми записали як чи не найголовніше
завдання: «Реформування системи управління освітою (ліквідація зайвих ланок в
структурі управління освітою, функціональної та інформаційної надлишковості,
проведення дебюрократизації, розвиток громадсько-державного партнерства в
управлянні шкільною освітою, створення можливостей для розвитку школи як
автономної юридичної особи)».
Мова йде про два напрямки змін:
І. Ліквідацію управлінь освіти і створення замість них (у
разі потреби) департаментів (відділів) сервісного забезпечення роботи
навчальних закладів.
Місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого
самоврядування створюються не «органи управління освітою», а сервісні центри із
матеріально-технічного забезпечення роботи закладів освіти.
Департамент сервісного забезпечення роботи навчальних
закладів матиме три функції:
Консультативну (керівник школи чи вчитель зможе за
потреби скористатись послугами кваліфікованого юриста, економіста чи
фінансиста).
Аналітичну (облік дітей, збір статистичної інформації
тощо).
Фінансово-господарчу (забезпечуватиме за згодою
навчальних закладів обслуговування приміщень, харчування тощо). Цю третю
функцію можуть виконувати і приватні компанії.
Тобто освітою ці структури не «керуватимуть», контроль не
здійснюватимуть (цю функцію візьмуть на себе регіональні органи державної
інспекції). Лише сервісні функції! Звітування перед навчальними закладами про
виконання цих функцій.
Здав директор в червні ключі від школи у департамент
сервісного забезпечення, зробив замовлення, напередодні 1 вересня приймає
школу. Так робить його колега в якісь Швейцарії і так має бути в нас.
ІІ. Передачу функцій
«органів управління освітою» на операційний рівень, тобто на рівень навчального
закладу (функції підбору та призначення кадрів, затвердження штатних розкладів,
тарифікації тощо), на рівень регіональних органів державної інспекції чи
незалежних агенцій з оцінювання якості освіти (вони здійснюватимуть функцію
контролю), на рівень місцевих асоціацій вчителів та керівників шкіл,
недержавних центрів професійного розвитку педагогічного персоналу тощо (вони
здійснюватимуть функцію методичного супроводу).
Можна йти на компроміси, наприклад щодо тривалості
навчання на тій чи іншій ступені, а от щодо бюрократичної вертикалі, компромісу
бути не може. Це той випадок, коли потрібна «шокова терапія», бо тільки так
можна прийти до освіти без начальника, освіти без наказів, освіти без
пустопорожніх нарад, освіти без конкурсоманії, освіти без хабарів, освіти без
страху…
Якщо не буде ліквідована бюрократична вертикаль в освіті,
ні про який перехід від неефективного зовнішнього управляння навчальними
закладами до школобазованого менеджменту мова не йтиме. Забемхане вчительство і
затуркані директори шкіл не стануть силами змін, а, навпаки, чинитимуть спротив
будь-яким реформам. Рушійною силою реформ вони стануть лише тоді, коли ми їх
вивільнимо від бюрократичного пресу, утвердимо презумпцію невинуватості,
почнемо будувати стосунки за принципом довіри…
Немає коментарів:
Дописати коментар