Чи зможуть «варяги» створити опорні хаби?

Науковці стверджують про те, що історія розвивається по спіралі, а іноді її "дуги" настільки ідентичні, що можна проводити певні цивілізаційні анології. 

«Скандинавська (варязська) теорія» походження державності Київської Русі набирає нового змісту в сучасних умовах освітньої реформи. Саме фіни мають створювати опорні школи, інакше - це починання приречене. Про це стверджує у своєму дописі Володимир Співаковський, президент корпорації «Гранд».

Питають, що це за акція по відкриттю в країні 100 опорних шкіл?

Так як питання резонансне і багато хто стурбований, то скажу так.

1. Будь-яка дія, спрямована на деяке поліпшення ситуації з освітою, позитивна, і її треба підтримувати.

2. Більш того, запропоновані опорні хаби актуальні, корисні і мають перспективи ...

АЛЕ! .. - Тільки (!) за однієї непорушної умови: так як ідея взята у скандинавських країн, де ці хаби виникли в зв'язку з віддаленістю в них багатьох районів, то створювати, управляти і використовувати фінансування повинні тільки запрошені фіни або норвежці, на 100 %. І жодного нашого освітянця. Без виконання цієї умови буде чергове фіаско.

3. На жаль, опорні школи висмикнуті з усієї реформи. А повинно бути навпаки. Повинно бути так: перераховано все, що підлягає реформуванню і оголошено, що починаємо, скажімо, з опорних шкіл. Тоді було б зрозуміло, і можна було б уникнути критики.

4. Звичайно, було б шкода, якщо ідею зі 100 опорними школами спіткає та ж доля, що і ідея з опорною Стіною уздовж нашого кордону.

5. Говорячи по суті, повністю вся реформа системи середньої освіти повинна відповісти на 7 базових питань, які якщо вирішити, то все було б чудово:

      чому вчити (зовсім інший курікулум, і це не складно),

      ким вчити (інші вчителі-коучі),

      як вчити (інші технології, більш ефективні),

      навіщо вчити (на інші результати: навички, вміння і компетентності, а не тільки на ЗНО),

      як цим керувати (інша система управління, в тому числі в цьому пункті якраз згадати ці опорні школи, як частину нової системи управління),

      скільки це повинно коштувати і хто за це повинен заплатити,

      на який в кінці розраховувати результат.

6. Скажу, що відповіді на всі ці питання вже є, концепція розроблена і подекуди почалося впровадження за допомогою пілотних проектів. Тому що ця концепція виявилася повною, системної та практичною.

7. Так що реформа освіти можлива. Як кажуть американці, All is possible, якщо зробити все з розумом.

ДИРЕКТОРИ ШКІЛ: ВІД ДИРЕКТОРА-ГОСПОДАРНИКА ДО ДИРЕКТОРА, ЯКОГО НЕ ЧЕКАЛИ

За останній час звичайні школи отримали реальну можливість фінансової та управлінської самостійності. Об'єднані територіальні громади навіть утворили свої органи управління освітою - приклад Очаківський район, Куцурубська сільська рада об'єднаної територіальної громади (2 школи та 2 дтсадки). Це дає реальні можливості дебюракритизації освітнього процесу та позбавлення від формалізму в роботі. Яку роль має відігравати  сучасний керівник навчального закладу? 

Слушні думки з цього приводу виклаені у статті Віктора Громового, яка пропонується на ваш розсуд.

Зайве доводити банальну істину про те, що школа завжди схожа на свого директора, що саме від його професіоналізму, мобільності, готовності до змін, творчого підходу до справи залежить доля освітніх реформ в Україні.

За моїми спостереженнями на сьогоднішній день у нас є таке співвідношення типів директорів шкіл: 

1.      Директор-господарник(60-70% від загальної чисельності директорів шкіл),

2.      Директор-«паперовий король» (20-25% від загальної чисельності директорів шкіл),

3.      Директор-«священна корова» (5-10% від загальної чисельності директорів шкіл),

4.      Директор-науковець(1-3% від загальної чисельності директорів шкіл),

5.      Директор-громадський діяч(1-2 % від загальної чисельності директорів шкіл),

6.      Директор, якого не чекали (0,5 -1% від загальної чисельності директорів шкіл). 

Загальна кількість господарників і «священни корів» у нас лишається практично незмінною упродовж останніх двох десятиліть.

За останні 5 років зросла кількість «паперових королів», яких посилено зрощує бюрократична система.

З огляду на провальні для освітян останні місцеві вибори, різко впала кількість громадських діячів. 

Особливо невтішним є той факт, що практично впала до нульової позначки кількість «директорів, яких не чекали»(на початку 90-х вони складали 3-5% і саме вони тоді задавали тон).

Звісно, у такому стані директорський корпус аж ніяк не взмозі стати «силою змін». Господарники, «паперові королі»  і «священні корови» будуть скоріше гальмом будь-яких реформ. Єдина зміна, яку  вони радо вітатимуть, це покращення фінансування. Утім, за нинішньої ситуації система шкільної освіти як «чорна дірка» поглине будь-які кошти без відчутного ефекту щодо якості освіти. 

Тепер детальніше поясню, які риси покладені в основу цієї типологізації:

1. Директор-господарник

Ця чи не найбільша в Україні група директорів шкіл спирається на традиційний за радянських часів стереотип оцінювання їхньої робо­ти: про школу (та її керманичів) су­дять з того, що в ній (у них) є.

Звичайно, ідеться про те, що можна продемонструвати, — матері­альну базу. Як правило, на передній план виходять такі властивості ди­ректора, як здатність щось вибити, роздобути, випросити...

Зворотним боком цієї медалі час­то стає орієнтація на показуху. Деякі школи нагадують музей, де діти по­чуваються не повноправними гос­подарями, а скоріше — шкідника­ми, які псують красу школи-вітрини. Іноді — в умовах низького тем­пературного режиму — прагнення цю красу підтримати переростає у знущання над дітьми, які втрача­ють здоров'я, замерзаючи у змінно­му взутті, але паркет шкільних ко­ридорів зберігається для перевіряль­ників.

2. Директор-«паперовий король»

Наявна в Україні система відстежування результативності роботи керівників школи досі ґрунтується на надзвичайно простих формах пе­ревірки документації. Тож хорошим є той директор, який сам зміг напра­цювати бездоганне, на думку бю­рократа, портфоліо з численними концепціями, положеннями, плана­ми (циклограмами) роботи, річним комплектом наказів, який вчасно подає звіти з усіх можливих питань, уміє домогтися від своїх підлеглих бездоганного ведення шкільної до­кументації... «Без бумажки ты бу-кашка, а с бумажкой — человек», — цей девіз недарма взяли на озброєн­ня такі директори.

Головним є не реальна робота школи в тій чи іншій сфері, а відоб­раження цієї роботи (часто уявної) на папері. Будь-які бюрократичні структури не мати­муть жодних претензій до директора, якщо в шкільних паперах «усе красіво». Особливо цінується спроможність директора домогтися, щоб записи в усіх класних журналах усі вчителі школи робили пастою одного ко­льору. Освітянська бюрократія вва­жає це піком досягнень у створенні привабливого іміджу школи.

«Вищим пілотажем» вважається також уміння директора показати школу на педагогічних ярмарках, виставках чи конференціях.

3.  Директор-«священна корова»

Його не можна звільнити з поса­ди, не можна умовити зайнятися чи­мось іншим і залишити її з власної волі, скажімо, у зв'язку з похилим віком.

Він має численні зв'язки ще з ча­сів комсомольсько-партійної моло­дості або напрацьовані упродовж багаторічної «роботи з батьками».

Має авторитет у нинішньої влади як канонізований колись «маячок». Іноді — й авторитет у місцевих «ав­торитетів».

Головний зміст роботи такого ди­ректора — «спочивання на лаврах» та колекціонування чергових відзнак.

4. Директор-науковець

Для нього школа — це недописа­на дисертація, яка повинна стати трампліном до спокійного викла­дацького життя в місцевому педаго­гічному університеті. Основна його функція — ведення «ввімкненого спостереження» за процесом реалі­зації тих чи інших педагогічних ідей в освітньому просторі школи. Зви­чайно, це можливо лише, якщо ідеї насправді переходять зі сфери педа­гогічної фантастики у сферу педаго­гічної дійсності, коли омріяні іде­альні картинки спроектованої моде­лі школи не надто контрастують із реальним станом справ.

Загальновизначеним ідеалом директора-науковця нині є В.Сухомлинський, хоча і його шлях до кано­нізації пролягав «через терни», і йому доводилось упродовж тривалого часу бути «білою вороною» в колі своїх колег, значна частина яких тепер на­зиває себе його «соратниками».

Сьогодні в Україні можна на пальцях перелічити директорів шкіл, котрі мають друковані праці, ведуть серйозні наукові досліджен­ня, інноваційний пошук.

Тож категорія «директор-науковець» є скоріше винятком(про директорів шкіл, які мають наукові ступені як атрибут спотвореного розуміння престижності мова не йде).

5. Директор — громадський діяч

З огляду на те, що школа, за словами Пітера Друкера, стала тепер центром місце­вої громади (School as Community Center), директор стає активною ді­йовою особою на ниві соціального розвитку локального співтоварис­тва. Тож мешканці мікрорайону мо­жуть сподіватися і на його громад­ські ініціативи, які б допомогли ви­рішити проблеми місцевого соціуму, і на особисту участь у консолідації місцевої громади, і на здійснення багатьох інших функцій, які б доз­волили самій школі бути ресурсом соціального розвитку.

Звичайно, будь-які крайнощі шкодять виконанню прямих служ­бових обов'язків директора школи. Так, іноді в деяких містах України важко зрозуміти, де ця людина біль­ше «працює» — депутатом у місь­краді чи директором у школі — і як цей «професійний» політик місце­вого рівня розуміє виконання «гро­мадських обов'язків».

Зрозуміло, що аномальність ук­раїнських реалій часто змушує ту чи іншу людину визначати пріоритет­ною сферою діяльності саме ту, яка дає більше дивідендів, тому роботу в школі можна на якийсь час (або назавжди) відсунути на задній план, зробивши з неї лише другорядний складник політичного іміджу.

6. Директор, якого не чекали

Колись у газеті «Первое сентября» з'явилась оригінальна характеристика цього типу педагогічної особистості директора пострадянської школи:

«На них справді не чекали — моло­дих, енергійних, сміливих, у чомусь жорстоких і безапеляційних «виско­чок», ерудованих і насмішкуватих, да­леких як від альтруїзму, так і від мер­кантильності. Людей, які не бояться говорити правду у вічі «високому начальству», які не вміють гнути спину, живуть весело, жадібно, розумно і, всупереч обставинам, радісно. Найго­ловніше, що вони принесли в школу неймовірний рівень свободи, свіжу стихію по-юнацьки зухвалого і водно­час дуже тверезого ставлення до життя. Можливо, тому, що їм ко­лись не змогли пояснити, що і як слід робити у школі, вони самостійно фор­мують свій стиль управління, свій простір і свою педагогіку, їм не треба довго і болісна руйнувати старі прин­ципи і традиції шкільного устрою — вони просто мали щастя їх не знати».

І хоча на педагогічному олімпі роль білої ворони часто спричиняє негативну реакцію та призводить до купи проблем, вони просто прире­чені не бути такими, як усі.

Це про них американський філо­соф Генрі Торо писав: «Якщо людина не крокує в ногу зі своїми супутника­ми, можливо, що їй вчуваються звуки іншого маршу».

Як правило, на початку 90-х вони очолювали нав­чальні заклади нового типу — ліцеї, гімназії, приватні школи. Власне, у роботі директора їх привабила саме можливість створення адекватної майбутньому освітньої структури, яка б «вбирала» в себе майбутнє та­ким, яким воно постає в оптимістич­них прогнозах футурологів, та орієн­тувалась на нову освітню парадигму. Директор такого навчального закладу має бути не просто високо­класним фахівцем у сфері освітньо­го менеджменту, а й людиною ідеї, з власним баченням мети й завдань сучасної школи, та спроможною ре­алізувати ці ідеї, збудувавши технологічно продуману освітню систему.

Більшість цих людей система видавила із шкіл, лише невеличка кількість змогла втриматись. На жаль, багато з них тепер мають статус «священної корови» або «паперового короля».

                                                                              Автор: Віктор Громовий

Зі святом 8 березня, дорогі жінки!

Зі святом весни, наші 

любі, ніжні, тендітні, неповторні,

чарівні, ласкаві та неперевершені!

Це свято останнім часом викликає досить великий резонанс у суспільстві. Скоріш за все, це відбувається тому, що воно тісно переплітається зі спогадами про Радянський союз, і ще десятиліття після здобуття Україною незалежності залишалось популярним на його колишніх теренах, оскільки покоління, виховане в СРСР, не поспішало змінювати звичний ритм життя. Та сьогодні, коли спогади про той час потрохи починають танути у повітрі, це свято (як і більшість радянської "спадщини") викликає лише негатив.

То чи варто святкувати Міжнародний жіночий день? Щоби відповісти на це запитання, варто вдатись трохи до історії.

Історія виникнення 8 березня

Перш за все, варто зазначити, що Міжнародний жіночий день таки має деякий зв’язок із комунізмом, а якщо бути точнішим, - із соціалізмом та фемінізмом. На останньому пункті особливо наголошувала Клара Цеткін. А ми пам’ятаємо, що ідеї фемінізму дуже подобались комуністичній партії, адже зрівнювали жінок з чоловіками у всьому, в тому числі у військовій службі та важких роботах. Фемінізм у ті часи й справді мав соціалістичне спрямування. Перш за все жінки вимагали права на участь у виборах, можливості займати керівні посади, зменшення робочого дня, оплачувані відпустки під час вагітності та зарплатню на тому ж рівні, яку отримували чоловіки.

Подейкують, що на той час у жінок зазвичай був 16-годинний робочий день, який оплачувався копійками – набагато меншими сумами, ніж платили чоловікам. Саме тому перша жіноча профспілка виникла саме в 1857 році, після чого і була організована демонстрація. Але давайте по черзі…

Почалось все весною далекого 1857 року в Нью-Йорку. Саме тоді представниці американської текстильної індустрії вийшли на вулиці Манхеттена, вимагаючи підвищення зарплатні, покращення умов праці та рівноправ’я між чоловіками і жінками. Звичайно, "марш порожніх каструль" полісмени розігнали, однак "хвиля піднялась": про подію знали всі. Через 50 років ситуація повторилась. 1908 рік, кінець лютого, Нью-Йорк. Жінки знову вийшли на демонстрацію з тими ж вимогами. Цього разу поліція скористалась крижаною брудною водою. Однак, рух почався – в 1908 році "Жіночий день" розпочав традицію, що надалі супроводжувалася страйками і маршами представниць прекрасної статі.

В 1910 році, коли масові жіночі демонстрації пройшли всією територією Сполучених Штатів Америки, місцеві феміністки дісталися Копенгагену, де відбувалась Міжнародна Конференція жінок-соціалістів. Саме тут ініціативу взяла на себе вже славнозвісна Клара Цеткін.

Довідка: Клара Цеткін – політик, німецький та міжнародний комуністичний діяч. Клара була німкенею, лютеранкою (російським євреєм був її чоловік – Осип Цеткін!). Вона була активним захисником жіночих прав. Вважається, що саме на її пропозицію учасниці Конференції у Копенгагені постановили щороку святкувати День солідарності жінок в боротьбі за політичні, економічні, соціальні права. Щоправда ідею подали їй саме американські жінки.

Після спілкування з американськими феміністками, Клара надала цій темі більшого розголосу. На Конференції (в якій взяли участь більше 100 представниць 17 країн світу) було вирішено обрати конкретний день, аби привернути суспільну увагу до даної проблеми. Але дату так і не обрали. Тому в 1911 році перший Жіночий день в багатьох європейських країнах (серед яких були Німеччина, Австрія, Данія та Швеція) відзначили 19 березня. Цю дату запропонували німкені, оскільки саме в цей день в Німеччині були запроваджені реформи, які зокрема передбачали виборче право для жінок. Однак вже наступного року Жіночий день відсвяткували 12 травня.

Взагалі, до 1914 року різні країни Європи обирали власну дату для відзначення Міжнародного жіночого дня. Все залежало від їхніх культурних та політичних особливостей. Не рідко такі демонстрації закінчувалися сутичками поліції та феміністок. А щодо дати 8 березня, вважається, що її запропонувала німкеня Єлена Ґрюнберг (яка теж єврейкою не була), і відбулось це саме напередодні Першої світової.

Давні часи

Розповідають також, що хоч це свято не має дуже древнього підґрунтя, наші предки також відзначали щось подібне. От, наприклад, в Римі був день, коли вільні жінки отримували подарунки від чоловіків, а рабиням давали вихідний. Представниці прекрасної статі йшли до храму богині Вести - хранительки домашнього вогнища. Таким чином жінкам вдавалось утвердити свої принципи. У Древній Греції була своя героїня – Лісистрата, котра в п’єсі Арістофана підбурила грекинь не спати з чоловіками, аж доки ті не припинять війну.

У слов’ян існували як мінімум 2 дні в тиждень, коли вшановувались берегині роду. Хоча вже давно відомо, що наші предки завжди з гідною повагою ставились до жінок. Подейкують, влітку в них був навіть жіночий тиждень, по завершенні якого відзначали свято "брикси", коли чоловіки догоджали будь-яким жіночим забаганкам. 

Міжнародний жіночий день в СРСР

Розповідають, що в Росії, яка на той час жила за Юліанським календарем, святкування припадало на 23 лютого. А ще, що саме Міжнародний жіночий день переріс у Лютневу революцію 1917 року, а згодом  - і в Жовтневий переворот (не надто хороша асоціація сьогодні, погодьтесь). 23 лютого 1917 року радянські жінки у свій офіційний день вийшли на протест проти війни. Мітинги переросли в страйки та демонстрації, а згодом в сутички з поліцією. 26 лютого в Петроград ввійшли війська для припинення загального страйку, який за кілька днів набрав чималих обертів. 27 лютого відбулось озброєне повстання та перехід військ на бік протестуючих. Було сформовано новий уряд, а Микола ІІ був змушений відмовитись від престолу. 

Альтернативна історія 8 березня

Однак існують альтернативні версії походження Міжнародного жіночого дня. Згідно з однією 8 березня 1895 року на вулиці Чикаго вийшла демонстрація повій, котрі вимагали виплатити зарплатню морякам (очевидно, не без власної зацікавленості). Згодом подібне відбулось і в Нью-Йорку, і з часом такі дійства переросли в Міжнародний жіночий день. Однак знайти конкретні підтвердження цього факту не вдалось (може, погано шукали, може, інформація про це загубилась десь в плині часу, а можливо, просто нічого подібного насправді не було).

Ще одна версія намагається прив’язати 8 березня до єврейського свята Пурім: мовляв, Клара Цеткін була єврейкою і дуже майстерно спланувала "насадження єврейської культури у всьому світі". Однак, хочемо розчарувати прихильників цієї теорії, Клара єврейкою не була. Її батько був лютераном, вчителем у сільській школі, викладав закон Божий і грав на органі в кірсі. А ось чоловік феміністки-комуністки належав таки до євреїв. 

Міжнародний жіночий день у світі

Як би там не було, в 1977 році СРСР запропонував ООН запровадити День боротьби за жіночі права у всіх країнах, пропозицію підтримали. Генеральна Асамблея закликала всі країни проголосити будь-який день року Міжнародним днем прав жінок і миру. Кожна держава могла обрати дату згідно з культурними чи історичними особливостями.

Сьогодні офіційно 8 березня святкують лише в країнах СНД і в деяких інших, таких як: Китай, Північна Корея, Ангола, Камбоджа, Лаос, Македонія, Непал. У них 8 березня є вихідним днем (червоний колір на карті). В деяких державах в цей день вихідний мають виключно жінки (оранжевий колір). Інші ж країни продовжують роботу, та це не означає, що вони ніяк не реагують на міжнародний жіночий день.

8 березня і релігія

Негативне ставлення церкви до 8 березня зрозуміле: святкування припадає на період Великого посту, а люди зазвичай відзначають його з розмахом. Але вихід з цієї ситуації доволі простий. Якщо ви дотримуєтесь посту, можете обмежитись подаруночком, увагою близьких людей та тихими посиденьками з подругами за чашкою запашного чаю.

Хоча подейкують, що і в християн є свята, котрі вшановують панянок. Щоправда, пов’язані вони зі святими жінками, що жили праведним життям, були хорошими матерями, дружинами, суспільними діячками. Такі свята відзначали в різні дні, але впродовж року їх було чимало.

У мусульманському світі й досі не наголошують на ролі жінки у суспільстві. Головним там залишається чоловік. Однак неофіційно жіноцтво тут теж відіграє неабияку роль. В ісламі є ряд жінок – гідних прикладів для наслідування, наприклад, Аїша – дружина пророка Мухамеда. У мусульман є дні, присвячені їй, які можна вважати аналогами Міжнародного жіночого дня.

Висновки

Виявляється, свято започаткували на знак жіночої боротьби за рівноправ’я з чоловіками – проблему, яка і для сьогоднішнього суспільства залишається доволі актуальною. І якщо вже реально дивитись на факти, 8 березня – свято не зовсім комуністичне. Більшовики всього лиш зробили його державним. А якщо подумати логічно: боротьба жінок за власні права присутня в багатьох державах з абсолютно різною внутрішньою політикою та ідеологією, це ми прекрасно можемо бачити на прикладі сучасного суспільства.

З часом "свято сильних жінок" дещо "деформувалось": сьогодні 8-го березня представниці прекрасної статі дозволяють чоловікам цілком і повністю догоджати їм, отримують подарунки, сніданки в ліжко і силу-силенну компліментів (навряд чи феміністки початку 20 століття так собі уявляли Міжнародний день боротьби жінок за рівноправ’я).

Так ось і в першому, і в другому варіанті є проблиски чогось хорошого, чогось вартого уваги, чогось, що в перспективі могло би справді стати теплим весняним святом. Однак негативне ставлення до історії 8 березня, очевидно, перевершує усі позитивні аспекти.

Зауважте, вас ніхто не змушує робити приємні сюрпризи коханій дівчині чи мамі тільки один раз в рік, саме 8 березня. Це можна зробити і в будь-який інший день. Але головне не забувати про мінімальні знаки уваги, і тоді жодне свято не потрібне.

А загалом, святкувати ви можете все, що забажаєте, слухати інших при цьому не обов’язково. У вас є власна голова на плечах. І якщо саме 8 березня має для вас особливе значення чи викликає приємні спогади, нехай так воно і буде.

Перспективи освітньої реформи на Очаківщині

03 березня на базі відділу освіти, молоді та спорту Очаківської райдержадміністрації відбулася позачергова нарада з керівниками загальноосвітніх навчальних закладів, на якій обговорювалися нагальні питання підготовки та проведення державної підсумкової атестації та зовнішнього незалежного оцінювання, проходження учнями навчальної практики, вибору термінів проведення свята "Останнього дзвоника", випускних вечорів у поточному році.

Та основним питанням, винесеним на колегіальний розгляд, було питання створення в районі опорних загальноосвітніх навчальних закладів. Зокрема, начальник відділу Голян Л.А. нагадала, що урядом прийнято зміни у порядок діяльності освітніх округів та опорних загальноосвітніх навчальних закладів, що дадуть повноваження об’єднаним територіальним громадам, органам місцевого самоврядування районного рівня самим вирішувати питання структури мережі загальноосвітніх навчальних закладів. «На місцях створюватимуться за конкурсом опорні загальноосвітні навчальні заклади, які будуть оснащені сучасною матеріально-технічною базою, зокрема, кабінетами фізики, астрономії, хімії», - наголосила Людмила Анатоліївна.

Згідно з положенням опорні школи отримають грант, за рахунок якого можна вирішити питання організації підвезення учнів і педагогів шкільним автобусом, а також впровадити енергозберігаючі технології закладів та навчання вчителів (з цією метою у грудні уряд збільшив фінансування освітньої галузі на 121 млн грн.).

На жаль, при створенні опорних шкіл доведеться закривати (або знижувати ступінь) навчальним закладам з малою чисельністю дітей.  Та на місцях люди краще знають особливості та потреби громади і тому є надія на виважені, продумані кроки місцевої влади у вирішенні цього питання.

     Після наради відбулося засідання атестаційної комісії ІІ (районного) рівня, члени якої змогли детально ознайомитися з результативністю роботи окремих педагогічних працівників, які атестуються. Під час роботи комісії вдалося обговорити «гострі» кути атестаційної процедури з метою подальшого упередження конфліктних ситуацій.  

                                                                          Hub schools в Україні: концепція Міносвіти

   

Визначено експертів проектів підручників для учнів 8-х класів

1 березня 2016 року в Інституті модернізації змісту освіти Міністерства освіти і науки України відбулось жеребкування щодо визначення складу експертів для здійснення експертизи електронних версій кожного проекту підручника, поданого на конкурсний відбір для учнів 8-х класів загальноосвітніх навчальних закладів.

За відбором експертів спостерігали фахівці департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН України, Інституту модернізації змісту освіти та представники видавництв. Серед кандидатур експертів - учителі, методисти, науково-педагогічні, наукові працівники та перекладачі (для окремих назв підручників).

Директор Інституту модернізації змісту освіти Наталя Вяткіна розповіла про деякі особливості конкурсного відбору в порівнянні з попереднім роком. Зокрема, у цьому році участь у конкурсі можуть брати як відомі автори, так і новачки. Станом на 29 лютого за узагальненими даними подано 198 проектів підручників.

Як пояснила завідувач сектору змісту підручників і навчальних матеріалів Олена Дубовик, про особливості процедури визначення експертів, якщо під час відбору номер належав фахівцеві, який не пройшов інструктаж чи відмовився бути експертом з особистих мотивів, то він автоматично замінюється повторним жеребкуванням.

Результати проведеного жеребкування щодо складу експертів будуть затверджені наказом МОН України та оприлюднені на офіційних веб-сайтах Міністерства освіти і науки України та Інституту модернізації змісту освіти.

Питання XVІІІ Всеукраїнського турніру юних істориків

1. Перше Болгарське царство: тюрко-слов'янське ханство чи слов’яно-християнська монархія?

2. Гедиміновичі в Україні: «збирачі руських земель» чи провідники політичних інтересів Великого Князівства Литовського?

3.    Османська імперія: спадкоємиця Візантійської імперії чи правонаступниця халіфату?

4.     Середньовічне мистецтво: Біблія для неписьменних?

5.     Латина в Україні: чужорідне явище чи мова національної культури?

6. Зовнішня політика Івана Виговського: чи була альтернатива пропольському  вектору?

7.     Імператор Франц-Йозеф І: «останній монарх старої школи» чи «старий Прохазка»?

8.      Історія імперій: різний початок, однаковий фінал?

9.      Андрей Шептицький: священик чи політик?

10. Вісь Берлін – Рим – Токіо: троїстий союз для боротьби проти Комуністичного  Інтернаціоналу  чи  для  захоплення  світу?

11. План Маршала: «програма відновлення Європи» чи поширення американського впливу на європейців?

12.   Вихід Франції з військової організації НАТО: «примха де Голля» чи перемога радянської дипломатії?

13. Тоталітарна держава та національна культура: проблема взаємовідносин.

14.   Індійський націоналізм: відстоювання релігійних інтересів індусів чи прагнення створити незалежну багатоетнічну індійську державу?

15. «Третій шлях» Тоні Блера: від концепції співучасті до «нового прогресивізму»?

_______________________________________________________

Згідно з листом Інституту модернізації змісту освіти від 12.02.2016 № 2.1/10-250 фінальний етап ХVІІІ Всеукраїнського турніру юних істориків

  

Відпрацювання робочого часу на свято 8 березня

                                                                                                            Документ повністю